<< Главная страница

Каторжна



Категории Борис Грiнченко ()Ў ./ 10 Клас ()Ў ../../SCHOOL/10class/

Оригинал Ïï тiльки й звали — каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушинi дiти й хлопцi та дiвчата на вулицi. Мала Докiя тiльки мовчала, дивилася спiдлоба вовчим поглядом. Нiколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще бiльше (гнiвала мачуху. Одного разу пiдгледiла мачуха, як Докiя гралася з ïï маленьким сином, просила поцiлувати ïï, бо нiхто тут до неï добре не ставиться, не любить i не жалiє. Вона ïï висмiяла й звелiла пiвторарiчнiй дитинi вдарити дiвчинку. Та вдарила. Бiльше каторжна не пiдходила до дiтей. На вулицi на образи вiдповiдала кулаками. Ховалася од людей у гущавинi садка, бiля калини, виповiдала тiй своє горе. Мачушинi дiти пiдслухали й розповiли своïй матерi. Та (побiгла iз сокирою й зрубала кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч Докiя просила та молила ïï, не робити цього. Потiм потягла дiвчинку за волосся до хати. Минули роки, стала Докiя дiвчиною, але життя ïï не змiнилося. Як i ранiше, била ïï мачуха, пригнiчувала, зневажав п'яний батько. (Подруг не мала — соромно вийти в дрантi на вулицю. Так зачерствiла, що вiдiпхнула Христю, котра хотiла з нею потоваришувати. Почала замислюватися над тим, навiщо живе, за що ïй така кара. Мучилася, журилася й захотiла помститися. Одного разу мачуха послала ïï до тiтки Одарки глечика попрохати. А там у хатi вечорницi були. Парубки-шахтарi в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахтi грошi, пригощають дiвчат. Спiвають пiсень шахтарських, один на гармонiï грає. Докiя зайшла, парубок, що грав, кинувся до неï, обняв. А вона його вiдпихнула та й утекла.  Але його чорнi брови запали в душу, нiч не спала. Потiм усе у вiкно його видивлялася. Якось зустрiв дiвчину той парубок на лева, 11 увечерi. Схопив за руку, не дав утекти. Потiм обiйняв, поцiлував. I Докiя покохала Семена всiм серцем. Виходила до нього в садок обнiмалися-милувалися. Пройшла весна, лiто, минулося й щастя Якось Семен попрощався — i зник зовсiм. А зустрiла на вулицi вилаяв каторжною, вiдвернувся. Дiвчата побачили — регочуть. Сказали, що вiн уже давно до Прiськи ходить. Серце Докiï запалало жагою помсти. На вечорницях Семен знову вiд неï вiдвернувся. I вона вирiшила спалити хату з усiма, хто над нею смiявся. Побiгла додому по сiрники, зайшла з боку повiтки, знайшла нi хоть сухоï соломи й, не тямлячи себе, запалила. Потiм згадала, що в хатi дочка господинi вечорниць, Санька, яка так прихильно до неï ставила ся. То це й вона згорить? Не думаючи, Докiя кинулася на вогонь i стала тiлом своïм гасити. На крик вибiгли дiвчата й хлопцi, врятували i i Але вона, обгорiла, довго не прожила. Поховали ïï, нiхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хiба що дiвчина Санька.   Коментар Оповiдання Каторжна Б. Грiнченка — про трагiчну долю дiв чини Докiï, яка росла без материнськоï ласки, зазнала знущань i вiд мачухи, i вiд батька, i вiд усiх iнших. Вона прагнула любовi, добре, а бачила й вiдчувала навколо себе лише ненависть, зраду, знущання Замкнулася в собi, бажала лише помсти. Але добре начало, закладене природою в ïï душу, перемогло, не до пустило зробити iншим зло. Своïм життям заплатила дiвчина за вчинений грiх, урятувала iнших. Залишається лише жаль за змарнованим життям i розумiння, що зло дає гiркi плоди. БОРИС ГРIНЧЕНКО  (1863-1910)   Народився майбутнiй письменник на хуторi Вiльховий Яр на Харкiвщинi (тепер Сумська область) у збiднiлiй дворянськiй родинi. Навчався в Харкiвськiй реальнiй школi, але був виключений з пятого класу й ув'язнений за зв'язок iз пiдпiльною народницькою органiзацiєю. Пiсля звiльнення працював дрiбним канцеляристом у Харкiвськiй казеннiй палатi, екстерном склав екзамен на народного вчителя. У 1881-1894 роках працював учителем на Харкiвщинi, Сумщинi, Луганщинi. Деякий час був статистиком у губернському земств i на Херсонщинi. Спiвпрацював з вiдомою дiячкою народноï освiти Христею Алчевською. У Чернiговi, де з 1894 року вiн працював у губернському земствi, органiзував видання книжок для народу, упорядкував музей украïнськоï старовини, займався нелегальною дiяльнiстю в органiзацiï Чернiгiвська громада. З 1902 року Грiнченко разом з дружиною — письменницею Марiєю Загiрною проживає у Києвi. Редагує газети й журнали, керує товариством Просвiта, допомагає молодим талантам видавати своï книжки. Серед них — Павло Грабовський, що вiдбував на той час заслання за революцiйну дiяльнiсть у далекому Сибiру. Грiнченко укладає чотиритомний Словник украïнськоï мови — найповнiше i найпрогресивнiше на той час видання, яке й досi не втратило свого значення. В останнi роки життя письменник зазнав переслiдувань Полiцiï. Перу Б. Грiнченка належать поезiï, оповiдання, повiстi Серед Темноï ночi, Пiд тихими вербами та iн. Про письменника говорили, що вiн бiльше працював, нiж жив.  

Метки Каторжна, БОРИС ГРIНЧЕНКО, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 10-х РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Каторжна


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация